Лист авторки «Зовсім не страшної книги»

Майже кожного дня я з легкістю дарую книгу тому, кому вона необхідна.

У Каті два місяці тому народилася донечка з вродженими вадами, нещодавно їй зробили складну операцію і скоро потрібно буде проводити ще одну. Малеча на межі. Катю я зустріла в групі підтримки для батьків у фейсбуку. Її чоловіка не пускали в реанімацію. «Катю, якщо актуально, ми відправимо вам книгу». Тримайте!

Денис та Маргарита – онкологи. Денис – головний лікар Харківського онкоцентру. Ми з ними познайомилися на панельній дискусії в Харкові, трохи подебатували про роль пацієнта. «Чи можна я подарую вам книгу?» Тримайте!

Наступного дня лікарка Маргарита рекомендує своїй пацієнтці прийти на мою презентацію в Харкові просто з онкоцентра. В неї рак молочної залози та метастази в печінці. Я дарую їй книгу. Вона дякує за те, що їде з зустрічі додому у віддалений район з іншим настроєм на життя.

Ірина з Чернігова. Її маленька донечка стала янголом декілька місяців тому. Вона пише мені в пошуках психолога. «Чи можу я підтримати вас, подарувавши книгу?» Тримайте!

Олена. У її 6-річної доньки ремісія вже 2,5 роки. Вона волонтерить у гематологічному відділенні, де лікувалася донька, та допомагає батькам у маленькій спільноті взаємопідтримки. Вона просить книгу для відділення. Ми відправляємо їй ще 20. Вона розсилає їх в різні куточки України батькам, які лікують або втратили дітей від онкології, та передає лікарям до різних відділень своєї лікарні. Тримайте!

Заступниця головного лікаря «Охматдиту» Марина приходить на презентацію в Києві, передає вітання від колективу та просить передати декілька копій іншим заступникам лікарні. Вони попросили її підписати. У цій лікарні нещодавно помер на самоті 4-річний Льоша в реанімації – маму не пускали. «І ще 4 книги для всіх заввіділень реанімацій передайте, будь ласка». Тримайте!

Льошина мама з Сум. Ми листуємося після смерті Льоші та координуємо роботу з пресою, щоб підняти питання доступу до реанімацій. Вжух. І книга поїхала до Сум.

Сімейна лікарка з далекого гуцульського села пропонує одному зі своїх пацієнтів знеболення. Вона краще розуміє, чому це потрібно, після прочитання книги та вперше пропонує виписати знеболення з власної ініціативи. Вона прочитала благодійний примірник книги.

Мені в приват пише Оксана з Луцька та просить надіслати книгу. Вона нещодавно отримала погані новини про свій діагноз. Тримайте!

Наталя – мама маленької Катрусі. Катруся – паліативна пацієнтка перинатального центру в Харкові. Я питаю дозволу у головного лікаря передати мамі книгу та залишаю для неї копію.

Олена, Вікторія, Альона, Оксана, Наталя, Юлія, Сергій та Володимир працюють в Національній службі здоров’я. Вони розробляють стандарти якості послуг. Минулого тижня вони зробили знеболення під час онкологічного лікування частиною стандарту надання допомоги. Ми передаємо їм книгу. Щоб вони впливала на їхні рішення. І вони впливають. Я точно знаю.

Канцелярія Київського міського онкоцентру. Я подаю скаргу на їхню роботу та докладаю книгу до заяви – я не борюся проти вас, я хочу, щоб людей, їхній час, тіла та потреби поважали. Тримайте, щоб краще зрозуміти як, – додаток на 368 сторінок.

Це лише частина маленьких історій про те, як і до кого потрапляють благодійні примірники книги. Вони опиняються в руках людей, які втратили близьких, які борються чи моляться, щоб все було гаразд, які проходять лікування просто зараз, піклуються про рідних вдома або щоденно взаємодіють – з людьми та складними діагнозами в ролі медичних працівників.

Ви стали частиною цих див. І я хочу вам від усього серця подякувати за віру в проект і за легкість, з якою ви дозволяєте мені та команді ділитися підтримкою та опорою у вигляді книги з тими, хто їх потребує найбільше. Щоб додавати тепла та любові або змінювати світ.

Дякую, Анастасія, авторка книги 

Share this article